Апостол Петро був братом «найближчого» нам – нащадкам русичів – апостола Андрія Первозванного. Андрій і привів брата до Христа, але тоді його ще звали Симоном. Ім’я Петро він отримав від Самого Ісуса, коли першим з апостолів назвав його Христом (тобто Месією). За твердість віри Господь і назвав його Петром, тобто каменем, на якому Він збудує Церкву Свою.
Петро тричі відрікся від Господа. Але після Свого воскресіння Той знов відновив його в апостольській гідності, триразово, по числу зречень, доручивши йому пасти ягнят і овець Своїх. Можливо, на прикладі Петра нам було показано, що навіть Камінь Віри не може бути на цьому світі безгрішним. І якщо ним не був Петро – перший єпископ Риму, то як же такими можуть називатися його наступники, затверджуючи догмат про безгрішність Папи римського? За Переданням, апостол Петро кожен ранок при звуках співу півня згадував свою легкодухість і ридав кривавими сльозами.
Петро першим приступив до будівництва Церкви, ще в день зішестя на апостолів Святого Духа своєю яскравою мовою обернувши до Христа 3000 душ. Апостол Петро проповідував в Антіохії, Малій Азії, Єгипті, Карфагені, Греції, Римі, Іспанії і Британії. Саме із слів Петра написав Євангеліє для римських християн апостол Марк. Сам Петро є автором двох Послань, де він застерігає новонавернених від тих самих псевдовчень, які лежать в основі сучасного протестантизму. Свою мученицьку кончину апостол Петро прийняв в 67 році в Римі. Його розіпнули вниз головою. Настільки незвичайний спосіб страти він вибрав сам, оскільки вважав себе негідним бути розіпнутим подібно до Христа, від якого він колись відрікся.
До цього часу Петро із славою пройшов свою земну дорогу. У самому ж її початку, серед тих трьох тисяч, обернених ним до Христа, в день п’ятидесятниці був і якийсь хлопець на ім’я Стефан. Не дивлячись на свій вік, Стефан вже встиг відбутися як визнаний ерудит і талановитий оратор. Тепер же Стефан направив свій дар на проповідь Євангелія в Єрусалимі. Успіх його проповідей не міг не викликати ненависті фарисеїв, і після чергової виграної ним полеміки члени синедріону на смерть забили його каменями. Так вже в 34 році архідиякон Стефан став першим мучеником, що приніс себе в жертву Христу.
Одяг же тих, що б’ють доручено було стерегти хлопцю Савлу – найздібнішому випускникові Єрусалимської академії рабинів. Савл спостерігав за биттям з увагою, гідною старанного учня. Мученицька смерть Стефана стала початком масових гонінь на християн. Савл при цьому був наділений особливими повноваженнями по винищуванню християнства за межами Палестини. Але не знав він тоді, що і Господь вже призначив його «спудом вибраним Собі». На дорозі до Дамаску Савла раптово засліпило яскраве світло. Впавши на землю, він почув голос Господа: «Савле, Савле, за що гониш Мене?». Супутники осліплого Савла також чули голос Христа і його веління йти до Дамаску до християнської общини. Приведений до християн, Савл прийняв у них хрещення, під час якого прозрів.
Лють іудеїв, оскаженілих зверненням Савла до Христа, змусила його бігти до Єрусалиму. Там він і познайомився з апостолами, які відправили його з проповіддю по середземномор’ю.
Першим пунктом подорожі Савла став Кіпр, де він обернув до віри римського проконсула Сергія Павла. З тих пір і сам Савл іменується Павлом. Під час своєї місіонерської подорожі він засновував християнські общини у всіх середземноморських країнах. Для знову освічених общин Апостол Павло написав 14 послань, що є систематизацією християнського учення. Ці послання, завдяки щонайширшій освіті і багатому досвіду автора, відрізняються приголомшливою глибиною. Не випадково перетнулися дороги Стефана і Павла. Обидва вони були елліністами, тобто римськими громадянами, що народилися не в Іудеї. Обидва були ерудитами і обдарованими ораторами свого часу. Через чверть століття після мученицької смерті Стефана, в тому ж Єрусалимі Павло також був схоплений іудеями для побиття каменями. Благаючи не брати на себе гріх, Апостол привів їм випадок зі свого гіркого досвіду участі в безневинній смерті праведника.
У 59 році апостол Павло був узятий під варту римськими властями і опинився в ув’язненні. Два роки опісля Павло як римський громадянин був відправлений до Риму на суд кесаря. Після дев’ятимісячного висновку по велінню Нерона апостол Павло був обезголовлений в тому ж 67 році, що і апостол Петро. І якщо Петра сам Глава Церкви назвав «каменем, на якому вона стоїть», то Павла за монументальні праці вже сама Церква назвала своїм «стовпом». Тому обидва вони називаються «Первоверховними апостолами» і пам’ять їх святкується в один день.
За матеріалами сайту http://hram.lviv.ua/