РІЗДВЯНЕ ПОСЛАННЯ ОЧІЛЬНИКА ЦЕРКВИ
Високопреосвященнійшого ВОЛОДИМИРА, Митрополита Української Київської Православної Церкви в Німеччині та Європі до преосвященних архіпастирів, боголюбивих пастирів і всіх вірних
“Світло у темряві світить, і темрява не огорнула його.” (Івана 1:5)
Христос Рождається! Славімо Його!
Дорогі у Христі брати і сестри!
У цю святу Різдвяну ніч наші серця знову линуть до Вифлеєму, до тієї тихої печери, де сталося найбільше чудо в історії Всесвіту: Бог став Людиною. Безмежний увійшов у межі часу. Творець став частиною Свого творіння, щоб зцілити, відновити і повернути нас додому.
Це Різдво ми знову зустрічаємо в темряві війни, яка вже четвертий рік розпинає нашу Батьківщину. І саме в цій темряві світло Вифлеємської зірки набуває для нас особливого, пронизливого сенсу. Воно нагадує: Бог приходить не тоді, коли все добре, а саме тоді, коли найважче. Він народжується не в безпеці палаців, а в холоді й небезпеці, стаючи одним із нас, біженцем у цьому світі.
Війна, як лакмусовий папір, виявила не лише силу нашого народу, а й глибоку кризу всередині самого християнства. З болем ми бачимо, як віра, що мала б об’єднувати, стає інструментом розділення. Як християни сваряться за “канонічність”, забуваючи про любов. Як Церква, покликана бути лікарнею для зранених душ, перетворюється на арену для людських політичних владних амбіцій.
І саме сьогодні, як ніколи, до нас лунають слова Первосвященицької молитви Христа: «Щоб усі були одно» (Ів. 17:21). Ця єдність – не політичний союз, не однаковість думок. Це – єдність серця, єдність у Христі, що народжується зі смирення. Це готовність поставити правду Євангелія вище за власні інтереси. Саме такої єдності сьогодні потребує Україна для перемоги.
У своїй книзі “Притча 99 та 1”, яка народилася з болю цих років, я намагався знайти шлях до такої єдності через повернення до образу Бога як люблячого Отця:
“Шлях до Раю лежить не через страх перед покаранням, а через серце блудного сина – серце, що пізнало гіркоту віддалення, але прагне повернутися до Батька.”
Це повернення починається з кожного з нас. Тому в це Різдво я закликаю:
Архієреїв – бути не адміністраторами, а добрими пастирями своєї пастви.
Духовенство – бути не виконавцями ритуалів, а живими свідками Христа.
Мирян – бути не пасивними спостерігачами, а сіллю землі і світлом для світу.
Усіх українців – берегти нашу єдність, як найбільший скарб.
Ми не знаємо, коли настане мир на нашій землі. Але ми знаємо, що Бог Миру, Спаситель світу вже народився. Світло Його Різдва не може знищити темряву фізично, але воно дає нам силу не стати темрявою самим. Воно дає надію, яка не вмирає.
Нехай Новонароджений Христос увійде в кожну українську родину, в кожен окоп, в кожне зранене серце. Нехай зігріє, зцілить і зміцнить. Нехай благословить наших воїнів світла. І нехай дарує нашій Україні перемогу і справедливий мир.
З архіпастирським благословенням
і батьківською молитвою за кожного з вас,
+ ВОЛОДИМИР
Митрополит Київської Церкви в Німеччині та Європі
P.S. Думки, що лягли в основу цього послання, глибше розкриті в моїй новій книзі “Притча 99 та 1”. Знайти її можна тут:
